Історія Чернігова: готелі, фотоательє, борделі...

Історія Чернігова: готелі, фотоательє, борделі…


«Чернігів – подорож на сто років назад» це книга завідувача відділу історії печер заповідника «Чернігів Стародавній» Володимира Руденка. Якщо ви шукатимете історій про церкви, монастирі, якими так славиться Чернігів, то тут ви їх не знайде. Тут вирує міське життя кін. ХІХ – поч. ХХ ст.: працюють фотоательє, легальні борделі, десятки готелів з екзотичним назвами, візниці, що повільно проїжджають вузькими вуличками та в нічний час коштують дорожче, тут проводиться електрика й Міська Дума бореться з грязюкою на дорогах губернського міста.

tty56htyj5j7j

Перше треба сказати, що про готелі, фотоательє писав не лише я, писали й інші автори. Але справа у тім, що в нас історія традиційно розглядається з боку або якихось значних особистостей, або значних подій. Тому про такі дрібниці як реклама, готелі, борделі просто забувають, вони відходять на другий план, – говорить сам автор книги пан Володимир. –  А люди ж навіть під час війни, як ви розумієте, і любили, і народжували, і веселилися, і заробляли, і намагалися чимось  займатися, притиратися до нових умов. Це теж історія й теж важливо.

Чим найбільш означений цей період кінця ХІХ-го та початку ХХ-го століття? 

Це був незвичайний період, коли людство накопичило велику базу знань. Економічний, інтелектуальний, технічний потенціал увесь виплеснувся назовні, як сталося зовсім нещодавно з нами. Бо ще не далеко відійшов той час, коли ми не знали, що таке комп’ютери, телефони, принтери. Теж саме сталося тоді. З’явився кінематограф, з’явилася фотографія, з’явилися автомобілі, велика кількість усіляких речей, про які попереднє покоління й не мріяло. Це дало здоровезний поштовх суспільству: у містах стали планувати системи кварталів, вулиці почали мастити, з’явилося світло, громадський транспорт, правила дорожнього руху.

Все ж чому так мало відводиться в школі на те щоби розказати про такі здавалося б звичайні, але водночас незвичайні речі?

Це ж добре якщо вчитель сам цікавиться, якщо він щось шукає, вишукає, де дістати якусь цікаву інформацію. А якщо він просто вийшов з університету, от просто вийшов…То що ж він може розказати про історію таку, про яку не написано повсюдно? Ще багато чого ми не знаємо, бо нам це здається, що це може бути цікавим. Бо здавалося б: що там з того, як боролася Дума з антисанітарією, як там робилися каналізації, прибиралося сміття, як там діставалися з Чернігова до Києва…

tOtbgUtl-Vc

Міські та міжміські перевезення на межі століть

А з Чернігова до Києва діставалися важко. Про це розповідає вже перша сторінка книги. У теплу пору рокувикористовувався водний шлях.  Плавання до Києва з Чернігова тривало до 13-ти годин. Зворотній шлях – на 4 години довший, бо проти течії. У 1891 з’явилося залізничне сполучення, проте із Києва потяг доходив лише до лівого берега Десни, а тоді ще 5 верст пішки. До потяга ж підвозили спеціальним гужовим транспортом. Шлях до Києва першим класом тривав 6-7 годин і коштував 7 карбованців. Квиток на пароплав коштував 3 карбованці. У 1908 році до Земської управи надійшло прохання дозволити відкрити автомобільний рух між Києвом та Черніговом.

Про готелі з гучними назвами

Нині у Чернігові не так багато готелів: «Україна», «Градецький», «Придеснянський» тощо. Перший готель у Чернігові з’явився на початку ХІХ-го століття на розі вулиці Шосейної(сучасна вулиця Проспект Миру) та Воздвиженської(сучасна Родимцева). Його відкрили відпущені кріпаки Сидір Сорокін та Олексій Сидорів й назвали «Царград». Саме там зупинився свого часу Тарас Шевченко. У своєму щоденнику письменник згадує, що вибирати серед готелів йому не довелося.

На початок ХХ-го століття місто має вже 14  готелів: «Гранд-Готель»(поряд сучасного Кінокультурного мистецького центру), «Берлін» (навпроти сучасної філармонії), «Марсель»(тодішня вул. Шосейна). Більшість готелів розмістилися на тодішній вулиці Богоявленькій (сучасна вул. Шевченка). Там тобі і «Юг», і  «Ермітаж», і «Сан-Ремо», і «Мітрополь». Такий собі  «Бель-Вю» заховався на сучасній вулиці Серьожнікова.

Пане Володимире, як тлумачити такі гучні назви. Це рекламний хід, забаганки власників, вимоги часу?

 Безумовно – вимога часу. А підіть подивіться-но сучасні вивіски магазинів, кафе, ресторанів. У фільмі «За двома зайцями», пам’ятаєте, як було там казали, що «усе по-соврємєнному, по-європейському». От звідти й назви такі, адже «Марсель» красиво звучить. Хто б назва «Ніжин», то й не цікаво зовсім. А тут «Марсель», «Берлін», а якщо ще з акцентом сказати. Ви б до якого пішли? До «Ніжина»? Це такі ж рекламні трюки, що бачимо й нині.

 Чотирнадцять готелів на початок ХХ-го століття, це багато чи мало на наше тодішнє місто?

Візьмемо статистику. У Чернігові, говоритимемо орієнтовано, на початок ХХ-го століття проживає близько 30-ти тисяч населення. Глібов називав Чернігів «наш губернський хутір», бо місто було губернським центром, тут знаходилися адміністративні, навчальні заклади, а от промисловості, торгівлі тут особливо й не було, залізниця не проходила, на відміну від того ж Ніжина. Тому Чернігів був, ніби спальня для інтелігенції,  у місті була тиша. У старих записках можна було прочитати, що найбільша подія для Чернігова – пожежа. Чому? Бо туди всі збиралися, давали поради пожежникам, потім ще 2 тижні обговорювали. Бо ж сумно людям було. Але з тим це все одно губернський центр, сюди часто приїздили з інших міст, у справах служби, навчання. Потрібно було десь зупинятися. Їх вистачало.

_prbykr9QBY

Офіційні публічні будинки в Чернігові

Чернігів початку ХХ-го століття швидко розвивається: театр, ресторани, готелі. Проте є й негативні аспекти , наприклад, проституція.  Щоб вести боротьбу з цим явищем, її в 1844 році – легалізують. Повії, будинки розпусти стають на облік, до них висуваються певні вимоги та правила. Такий контроль дозволив зберегти деякий фактичний матеріал. Автор книги знайшов відомості, що на 1865-ий рік у місті офіційно працює 18 повій. На 1872 рік  зареєстровано два борделі, на 1898 – вже чотири.

З матеріалів засідань Міської Думи історик робить припущення, що один із таких закладів міг знаходитися на вулиці Шосейній у домі одного із членів Думи. Архівні документи зберегли й імена власників обидвох борделів, проте вони залишаться втаємниченими з етичних міркувань. У 1879-му міська управа хотіла заборонити відкриття цих закладів у центрі, але, наприклад, депутат Ілля Шраг боявся, що перенесення їх на окраїни, означатиме втрату контролю над ними.

Що мене наштовхнуло написати про чернігівські борделі, публічні будинки? Довелося мені в житті зіштовхнутися з двома цікавими документами. Колись ми їздили до міста Володимир, познайомитися з їх музеєм. Отож зайшли ми до нього й там, серед експонатів, я побачив посвідчення повії.  Я, звісно, почитав. А там написано було цікаво: як регламентується її робота, які є з цього приводу закону, права повії, її обов’язки. Після, абсолютно випадково, зіштовхнувся з книгою  1911-го року  видання. Книга пов’язана з медициною. ЇЇ значна частина присвячена була проституції. А я ж думаю, що в Чернігові теж вони мали бути, ці повії. І я поліз шукати, де ж вони були насправді. Виявилося багато цікаво: держава їх роботу контролювала, жінки ці були під захистом закону. Власники публічних будинків не мали права тримати їх силою. За переслідування повії встановлювалася кримінальна відповідальність, також каралося законом залучення неповнолітніх до подібної діяльності. Повії мали проходити медичні огляди.

Марр, Шлегель, Фрам та інші власники перших фотоательє

Перші фотографи могли з’явитися в Чернігові у 60-их роках ХІХ-го століття. Одним із них був такий собі дворянин та власник фотостудії Р. Чарнецький. Його майстерня можливо знаходилася на сучасні вулиці Серьожнікова. Відомі нині світлини майстра датуються 1884 роком. Проте після смерті фотографа ательє занепадає й з 1912 року більше не працює.

У той же час фотоательє володіє Йожеф Марр. Розташувалося воно на вулиці Гончій. Ще один фотограф – Франц Фрам, його відомі нині фотокартки виготовлені у 1889 та 1893 роках. Також працює фотограф Ксеверій Шлегель, який приїхав до Чернігова у 1850-их роках й тримав свій салон на вулиці Мстиславській.

У 1912 році в Чернігові вже 5 офіційних фотоательє. Працював у той час фотограф А.З. Гітін. Збереглися дві реклами з текстом: «Фотография «Труд» Гитина Чернигов» на одній, та «Фотография «Рембранд» Гитина в Чернигове» на іншій. Можливо чоловік мав дві майстерні. Соломон Утєвський, який був членом Імператорського фотографічного товариства у Берліні,  мав у ті часи в Чернігові салон «Свет и Тени».

Не важко помітити доволі незвичні імена та прізвища власників цих фотосалонів…

Так, це все єврейські прізвища. Річ тому, що і в Чернігові, і в багатьох інших містах проживала значна єврейська громада. У селах їх жило менше, бо в ті часи євреям заборонялося мати земельні ділянки. Тому більшість жива у містах, тут осідали й вели свої справи. Й доволі вдало.

У місті вирує життя, видаються газети, спеціалізовані журнали, відкривається безліч навчальних закладів, Дума вирішує питання очищення міста від сміття, бруду, створюються парки, алеї, розставляють на чавунні лафети гармати, які до того лежали без застосування.  Більше про все це знайдете в книзі «Чернігів – подорож на сто років назад».

Початок ХХ-го століття в плані його побуту став трохи темним, ніби не цікавим. Бо скільки ж іще з тих років часу пройшло, здавалося б, яка то історія, наприклад, для мене. Коли я народився, від часів революції минуло десь 30 років. Яка ж це історія, якщо ще вулицею ходять свідки тих часів? Стається часом, що дещо менш обговорюється, але від того не є менш цікавим.

Комментарии:

No Comments

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *