Піти з університету за власним бажанням

Піти з університету за власним бажанням


Кожної сесії за мною ходить одне нав’язливе бажання “кинути університет”. Проте третій рік я все на тому ж місці, усе така ж роздратована отримую ще один підпис у заліковку. Хотілося б кинути університет, піти на якісь курси, власне, нині ще й досить поширеним є дистанційне навчання. Але над душею суспільне “треба диплом,треба диплом,треба диплом”. Та й не так просто забрати документи на справі. Тож і виходить, що в ХХ столітті всі переймалися тим, як вступити, а в ХХІ — “а може відрахуватися?”.

Ще активніше сіль на рану труситься тоді, коли хтось із знайомих наважується подібне вчинити. От наприклад  понавчався в одному місті у Польщі, потім у другому, а тоді покинув усе й пішов на звичайні курси вже в Україні.

І перше, що мене цікавить. ХХІ століття є часом, коли вищу освіту отримати не так складно, тому явище це нині — масове. Подібне спостерігається і зі вступом до Польщі. У тебе — два в одному. Чому вирішив вступати до університету, ще й польського?

Це не я вирішив, а мої батьки. Вони пішли якось в гості до кумів, а у них там дочка мого віку. І вони вже ж кажуть, щось на кшталт “ а в нас Руслана до Польщі їде навчатися, там такий класний університет!А Вася куди вступатиме?”. Звісно, на той момент чіткого рішення не було, бо я і сам не знав, чого хочу й до чого мене тягне. Тому батьки домовилися між собою, що ми з нею (з Русланою, дочкою кумів, — авт.) поїдемо навчатися туди разом, але на різні факультети. Я обрав Гріффіндор. Ой, тобто механіку. Там, мовляв, фізика. І т.д. Тому моє попереднє місце навчання обралося випадково.

Але якщо б не батьки… що сам ти хотів вивчати після 11-го класу?

Складне питання. Треба подумати…Дизайн, інтернет-маркетинг і хотів би займатися YouTube’ом.

dasdasdasdxcxc

Для цього тобі потрібен був вищий навчальний заклад, як гадаєш?

Ні. Адже можна просто піти на курси. Вони й тривають менше, і знань дають більше. Тому я вважаю, що вищі навчальні заклади нетямущі. Не мають сенсу. Якщо дійсно хочеш чомусь навчитися — йди на курси.

Відповіді зараз дає хто? Сьогоднішній ти, чи той випускник 11-го класу?

Сьогоднішній я. За півтора року навчений, з певним досвідом. А тоді й не знаю навіть, щоб я на це питання відповів.

Тоді я намагаюся співставити інтернет-маркетинг, дизайн, ютуб та механіку. Чому саме механіка?

Бо я тоді ще не знав чого я хочу, а тато казав “вчи фізику, це завжди знадобиться, хоч би й вдома щось відремонтувати зможеш”. Але майже всі прилади, що знаходяться в домі, я міг відремонтувати вже тоді, адже тато вже навчив.

Розкажи про свої враження від обидвох університетів.

Перше  — Замостя. Воно тихе, спокійне. Але з часом я відчув, що більше хочу жити в галасливому місті. Університет був красивий, охайний. А потім я познайомився з викладачами. Одні виявилися класні, а от інші — не дуже. Якщо говорити про навчання, то навчання там не було. Потрібно просто на пари приходити. А було що й викладачі не приходили й ми просто йшли додому. І бувало таке досить часто, насправді.

Потім я провчився перший семестр і хотів перевестися до іншого вузу, але викладачі цього зробити не дали — завалили.  Адже вчився я на платному, а втрачати гроші вони не хотіли. Врешті за рік я переведуся до Любліна. Але викладачі там виявляться такими ж. І в кінцевому результаті мене все дістало. І фізика теж.

І ти покидаєш університет, вищий навчальний заклад. Страшно було? Можливо складно?

Страшно не було, бо немає сенсу займатися тим, чим займатися не хочеш. Шкода було татових грошей, адже сам я їх ще не заробляю. А в деканаті все було просто: прийшов і сказав “я йду з університету”, вони такі “добре, давай, пиши заяву і петляй звідси”. Зайняло все це 3 дні.

Можливо хоч трохи остраху, мовляв, «ну що ж робити далі»?

Та ні. Просто речі зібрав і втік. Зараз я ходжу на кулінарні курси, бо поки навчався в Польщі й готував сам, то полюбив це. Займаюся спортом, готую вдома (практикуюся), дивлюся уроки з відеомонтажу (Василь має власний відеоблог, — авт.) та допомагаю батькам. У наступному році вступатиму на заочне кудись до кулінарного університету, інституту. Поки не вирішив до якого. Хоча я не знаю “нащо”. Мама каже, що вища освіта потрібна. Але це тільки через маму. Якби не вона — в житті нікуди б більше не пішов.

asdasdasdcqaw

Як тобі на курсах, особливо, якщо порівняти з університетом?

На курсах я займаюся тричі на тиждень по 2 години (іноді більше). В основному — це теорія, але буває, що ми готуємо якісь страшенно цікаві страви. У курсах бачу більше сенсу, бо це і корисно, і цікаво, і я в це вкладаю всю свою душу. Відповідно з цього більше сенсу. Ще й вільного часу вдосталь.

А не було такого страху, мовляв, як жити без диплому?

У мене такого нема. Мені важливо, яка людина. Уяви, що от ти знайомишся з новою людиною  в новому місті. Тільки приїхала. Ти будеш дивитися, що у людини з дипломом, чи на його погляди на життя й на те, яка це людина загалом? А добре заробляти можна і без диплому, враховуючи, що велика кількість людей нині працює не за спеціальністю.

 

P.SЯ не знаю, чи змогла би я, як Василь, покинути університет. Усе ж, минає третій рік і часу шкода. Та можливо колись і мені, як у вірші Андрія Гололєва запропонують кинути філфак та поїхати на Аляску. І я, мабуть, погоджуся.

 Фото: Олександр Костючок

Комментарии:

No Comments

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *