Руфери. Хуліганство чи пошуки краси?


Намагаюся стояти так, щоб мене можна було впізнати. Дістаю блокнот, ручку. Уважно приглядаюся до всіх хлопців, що проходять повз. Кожен із них для мене сьогодні потенційний руфер.

Хто такі руфери? Це представники молодіжного руху, які люблять вилазить на дахи різних будов. Люди ж про них говорять неоднозначно. Комусь їхня улюблена справа також до вподоби. Жителі будинків, на чиї дахи часом забираються молоді люди, вважають їх за хуліганів. Вважають екстремалами.

Поки чекаю на хлопців, оглядаю верхівки багатоповерхівок. Адже перед зустріччю зі мною вони планували перевірити дах, щоби все було без пригод.

rufer2

Не без впливу стереотипів — хлопців я уявляла агресивнішими. Зустріли ж мене двоє досить приємних та ввічливих юнаків — Данило та Владислав.

Для чого ми вилазимо? — досить спокійно, ніби щодень всім розповідає, говорить Данило, поки вони з другом ведуть мене до під’їзду. Хлопцю 16 років. — Та заради емоцій. Не потрібно шукати якогось підтексту. Нам просто це подобається. Ми вилазимо на дах, робимо красиві фото нашого міста й отримуємо задоволення”.

Хлопці говорять, що часто у людей складається негативне враження про подібну діяльність через те, що не всі поводять себе культурно, коли вилізають на дах.

Ми двері не ламаємо, замків не зриваємо, — пояснює мені інший хлопець, Владислав, одинадцятикланик,  — подібні дії не можу назвати руфінгом. Це скоріше вандалізм. Ми намагаємося виходити на більш відкриті та доступні об’єкти. Для нас доступні”. Хлопець постійно потирає руки. Вітряно.

Здавалося б, погляди або рухи мають видавати напруженість, коли намагаєшся приховано видряпатися на чужий дах. Хлопці знервованими не виглядають. Данило посміхається, квапить Владислава.

Питаю, як виходили на перший дах. Адже замків хлопці не ламають. Тому потрібно було дізнатися адресу будинку з відкритим дахом.

rufer8

 “Не зовсім,  — Влад перекладає з руки в руку маленьку цифрову камеру. — Перші дахи ми шукали самостійно. Ходили під’їздами, перевіряли виходи. Дехто, коли хоче почати цим займатися, то питає адресу в пабліках, але навряд йому хто скаже”.

Подібна діяльність молоді викликає у старших людей одну думку: хуліганство. Хлопці не погоджуються. Вважають, що все залежить від людини та мети, яку вона переслідує. Вони не раз бачили виламані двері, позривані замки і, навіть, вивалені стіни. Звісно, що у людей не може скластися іншого враження, крім негативного

Данило декілька разів наголошує, що так роблять не всі. “Ті, хто люблять цю справу, бажають вражень, емоцій, звільнення від обтяжливості буднів чи просто хороших знімків нічного міста, не стануть подібними діями підставляти себе та ще й тих, хто вилазитиме на дахи після них. Уся справа в культурі”.

Хлопці залізли на дах оперативно. Я — ні. Хоч я й маленька, але, як виявилося, досить неповоротка. На самому даху хлопці одразу продовжують говорити, не звертаючи уваги на моє зачарування.

“Багато, хто гадає, що руфінг — це потрапити на дах  будь-якою ціною. Для нас це не головне. Ми не маємо на меті псувати майно чи щось красти. Ніжодних “зачепів одною рукою” (коли висиш із даху тримаючись одною рукою, чи двома, —  авт.) ми не робимо. До слова, багато хто вилазить на дах, фотографується, ніби висить з нього, або ж просто себе на даху. Переважно на таких фото суцільно одна людина, а фон якийсь, якщо і є — все одно розмитий. Це показ себе”.

rufer3

Місто з даху виглядає інакше. Можливо, особливого шарму всій ситуації надає спосіб, у який на дах потрапляєш. Я оглядаю кожен провід, хлопці просто стоять. Можна подумати, що їм нецікаво. На даху сильний вітер. Данило куртку не застібає.

rufer6

Хлопці розповідають, що вилізати на дахи краще все ж влітку, особливо ввечері. Коли сідає сонце, коли вмикаються ліхтарі. Тоді дійсно, мовляв, є на що подивитися. До того ж це чудова можливість відволіктися від буденності.

Питаю, чи часто просять вивести когось на дах. Хлопці сміються. ”Дуже часто, — розповідає Владислав. — Особливо дівчата. Але всілякі бувають дівчата. Одні — нормальні. Вилізли, помилувалися і все. А було що вилізли подружки якісь, та давай курить, фотографуватися з цигарками, а тоді й зовсім пити зібралися. Ми дуже були злі, страшенно”.

rufer4

Хлопці вилазять лише удвох. Вважають себе командою. Данило трохи ризикованіший, “спочатку роблю, а потім думаю”. Владислав поміркований, намагається аналізувати, передбачувати. Отака їх співпраця, заснована на різних характерах, часто допомагала таки вибратися на бажаний дах, або уникнути небезпеки.

Данило розповідає про курйози: “Хотіли ми якось сфотографувати площу. Вилізли пожежною драбиною на чотириповерхову будівлю. Драбина була ще вище ніж дах. Сам дах крутий. Слизьке взуття, цвілий шифер. Але нас це не зупинило”. Тому хлопці лишили свої рюкзаки в кропиві. Але залізти їм вдалося не одразу. Лізли вони пожежною драбиною. У вікні постійно то хтось готував їсти, то ще щось. Коли вдалося залізти, хлопці одразу дістали фотоапарати.”Дістали фотоапарати, дивимося вниз, а там чоловік дивиться на нас і й говорить по мобільному”. Злізти намагалися теж тричі.

“Робимо спробу злізти —  авто під саму драбину під’їжджає. Із нього виходить чоловік і давай щось у під’їзд із багажника носити”.

“У місті багато руферів. Кожен вилазить на різні висотки. Кожен переслідує свою мету, я вже про це говорив. Спостерігали, як вважай що ще діти скидали пляшки з даху. Перехожі якось так обходили, робили вигляд, що не бачать. Чесно, хотілося вилізти до них і просто за вуха постягувати”, — згадують хлопці, коли я знову повертаюся до теми, звідки беруться стереотипи.

rufer1

Більшість вважає подібне заняття небезпечним, але хлопці не зовсім з цим погоджуються. “Якщо людина не стрибає з даху, усіляко не намагається наразитися на небезпеку, то й не з’явиться  думок, що це вже аж так небезпечно. Усе залежить від пріоритетів. Вважайте, що наш пріоритет — краса”.

Комментарии:

No Comments

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *