Смак ідеї


Як піаніст ділиться смаком своїх мелодій, так і він ділиться смаком своїх страв, незвичайних з першого погляду. Андрій – власник першого та єдиного концептуального вегетаріанського кафе «Аданті» в Чернігові. Концептуального, бо всі працівники тут вегетаріанці. Хлопець сам робить заготовки та щоранку привозить їх. Але його руки торкнулися не лише страв, а й інтер’єру, адже майже всі меблі тут він виготовив сам: стільці, лавки, навіть крісло-мішок пошив власноруч. До ресторанного бізнесу в Андрія відмінний від інших підхід: головне – ідея.

Хлопцю 27. Відкрити своє кафе мріяв з 7 років, хоча тепер зізнається:

Не мріяв – знав, що воно в мене буде.

У дитинстві йому не подобалося, як готувала мама, тому навчився сам. Тоді ще думав про звичайне кафе – приваблювала сама філософія годувати людей. До вегетаріанства ж прийшов пізніше – у 18 років.

Але тоді так сталося, що я поїхав до Туреччини працювати фотографом і зірвався. Фотографуєш собі людей на пляжі та водних гірках, гуляєш днями й ночами, що ще тобі у 18 треба? А через рік уже усвідомив, що вегетаріанство – це моральні цінності, а не просто сентиментальне ставлення. З тих пір я вже 9-ий рік не торкаюся м’яса.

photo 1

Андрію нецікаво говорити з веганами та вегетаріанцями про користь відмови від м’яса, він не веде дискусій, щоби схилити когось на свій бік – вегетаріанство хлопець популяризує не словами, а діями – власним кафе. Його мама, сестра та деякі друзі вже стали вегетаріанцями (тата зламати не вдалося), та й іншим людям юнак охоче розповідає, як зробити перший крок та які ще страви, крім гречки та картоплі, можна приготувати.

Людина має сама дійти до цього. Коли ти дізнаєшся щось нове, стиль в музиці, наприклад, то цілий рік кричиш: «Ви не знаєте, ви повинні це слухати!» А потім заспокоюєшся. Ти це вже знаєш і живеш цим. А якщо ще й грати стиль навчився – то все. Тоді тобі хочеться чогось нового. Але ти не втрачаєш інтерес. Просто ти вже вмієш це зіграти. Так само і з вегетаріанством.

– Важливо, щоб люди бачили, що ти щасливий. Якщо ти нещасливий – тебе ніхто не стане слухати. А для цього потрібен живий досвід.

photo 2

Звичайне кафе не задовольнить вегетаріанця, бо їжу там можуть приготувати неправильно. Андрій же знає всі тонкощі правильного приготування страв для тих, хто не їсть м’яса.

До своєї мети хлопець йшов довго. Спершу вчився у кухарів у різних містах: Москві, Дніпрі, Одесі, Луцьку, Черкасах, у Криму. Десь він сам знаходив роботу та їхав, а кудись його вже запрошували – мовляв: «Знаєм, що ти добре готуєш, нам треба, приїзди».

Сьогодні я задоволений собою. Здається, добре виходить. А все, що я не вмію готувати, я можу навчитися.

Уже тоді Андрій почав готувати для друзів – збиралися на квартирі і всі разом готували. Потім замислився про доставку.

Доставка взагалі як з’явилася? Я сиджу, у мене вже кілька місяців немає грошей. Співбесіди якісь нецікаві, от як освіта застаріла, так і простір для самореалізації застарілий – ти просто стаєш біороботом. Тоді я вирішив, що треба щось робити. Узяв 200 гривень, приготував на них самоси (пиріжки, начинені овочами – примітка автора) і пішов… на ринок. Продавати їх.

Потім на виручені гроші хлопець знову приготував вегетаріанську їжу, продав її і так по колу 3-4 місяці. Лягав о 22-й годині, щоби прокинутись о 5-й. Що тоді працював без вихідних, не покладаючи рук, тепер згадує з посмішкою. А вже як зробив доставку – полегшено зітхнув.

Але так і має бути, – переконаний Андрій, – починати з маленького, до того ж випробування. Я і так спілкуватися з людьми не дуже люблю, а тут ринок, іще й продавати щось доведеться. Боїшся, що якийсь Сергій з 3-го під’їзду побачить, а потім дивишся – він сам стоїть шкарпетки продає (сміється). Зустрічаєш, наприклад, когось, хто на заправці працює. І це нормально, це робота. Усьому свій час. А може, йому подобається, може, просто суспільство давить своїми соціальними нормами? Люди хочуть виглядати крутими. Надивляться роликів в youtube, а в житті ж усе інакше. У суспільстві намагаються грати роль когось успішного, а вдома всі вони звичайні.

Після доставки Андрій відкрив «Аданті» і з тих пір вважає себе щасливим. Каже, що успіху досяг, бо гарував 3 роки без вихідних і відпусток. Такий у хлопця підхід – повноцінно братися за справу і не упиратися лише в гроші. Хтось же навпаки – щасливий лишень од того, що гроші є.

Але тоді вже простіше навчитися дешевше купувати і дорожче продавати, – радить Андрій.

На початку його всі підтримували. І хоча багато хто вважає, що для відкриття своєї справи найголовніше, що потрібно, це гроші, – власник вегетаріанського кафе в Чернігові заперечує:

Коли ти нічого не вартий, ніщо не допоможе. А от якщо робиш те, що тобі до душі, — знайдеться все. Найголовніше не гроші. Найголовніше тут перший крок.

Мене іноді запитують, чи хотів би я поїхати з Чернігова. Але ж якби хотів – я би не повертався. Тоді питають, а навіщо я повернувся, – не замислюючись, немов йому не треба вишукувати причини, наче це усім само собою зрозуміло, Андрій знизує плечима і продовжує. – Просто фінансова сфера не є визначальною в житті. Мені більше до душі саморозвиток та творчість. Велике місто передбачає саме заробіток, тому там складніше спіймати себе.

photo 3

photo 4

Андрій захоплюється музикою. Грає на гітарі, піаніно. Якщо йому не вистачає якихось інструментів – прописує їх електронно. Завжди слідкує, щоб не переборщити – інакше музика звучить штучно. У кафе з півсотні подарованих платівок, мовчки стоїть грамофон, а поруч гітара чекає, щоби потурбували її струни. «Аданті» Андрій відкривав не без думок про музику. Тепер це як творчий простір для музичних колективів і не тільки – виступали тут і фокусники, і театр.

Розчарованим голосом хлопець каже, що насправді небагато хто хоче виступати.

Чернігів – це місто бабусь та студентів, що хочуть звалити в Київ. Залишаються ж менш активні. Здавалося б, ось він – майданчик для самовираження. Я відповідаю за виступи і спершу проглядаю репертуар, але Чернігів рідкий на молодь, і охочих тепер не надто багато. Створити в цьому місті реально все. Головне зрозуміти, а чи потрібно?

photo 5

Як кафе відкрилося, творчі тусовки Андрій організовував щовихідні протягом 3-4 місяців. Тоді всі, кого хлопець хотів побачити та почути, виступили. Він кликав повторно, але згодом люди закінчилися, і тепер концерти в «Аданті» проходять не щовихідні, а з певним інтервалом. Крім того, тут і фільми час від часу показують.

Захоплення музикою та вегетаріанський стиль життя хлопець вдало поєднав з бізнесом. Зреалізувався, але відчуває, що треба рости далі, щоби не скотитися вниз.

Просто в мене мета – робити якісний продукт, а не тільки заробити гроші. Якщо мета заробити гроші – то все вийде навпаки.

Автор фото: Дарина Кузьменко

Комментарии:

No Comments

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *