Втрачаючи мову, ми втрачаємо дуже багато


Київський режисер Сергій Архипчук приїхав до Чернігова на запрошення «Безкоштовних курсів української мови». У суботу, 4-го березня, він провів відкриту лекцію «Мова як зброя для перемоги в російсько-українській війні» в обласній науковій бібліотеці ім. Короленка. Під час лекції зал понад тричі аплодував заслуженому діячу мистецтв. Про що ж говорив засновник театру «Мушля» та школи телеведучих «TV lab».

«Якщо ви не чули від своєї мами української, хай мама почує її від вас. Якщо ваші батьки не говорили з якоїсь причини українською мовою, то це не означає, що вони її не розуміють або  не зрозуміють вас. Якщо не в цю мить, то зрозуміють або завтра, або післязавтра».

Коли працював у Дніпропетровську, пан Сергій познайомився з художником Олександром Нем’ятим, який і досі там живе та викладає в художньому училищі. «Коли йому (Олександру Нем’ятиму, – авт.)  виповнилося 16 років, його батько, партійний працівник(!) подарував йому «Кобзар». Олександр показав мені напис, який був на ньому: «Саша! Сынок, даю тебе эту книгу…не знаю откуда в тебе это?!». І підпис батька. Це прекрасний напис. Батько – партійний працівник. Для партійних працівників невідредагований і, навіть, відредагований «Кобзар» завжди залишався підривною літературою». Батько, не розуміючи звідки в сина потяг, симпатія, бажання українства, дарує йому цю книгу».

wefsdsdfv

«Так, усі ми є жертвами, хто жив в СРСР, бо життя йшло, як вчора сказала адміністратор Чернігівського театру, «добровольно-принудительно». Люди ходили на паради, зображали радість, хтось радів по-справжньому. Але мене завжди вбивало, що була людина, яка нотувала, хто з працівників, наприклад, обласної санстанції прийшов, а хто не прийшов. І потім у нього могли виникати проблеми. Тобто треба було «ликовать» згідно зі списком. У цьому й була велика брехня».

«Ще про «Кобзар». Скільки  ми його не читатимемо, скільки б нам не було ліньки, скільки б нам не здавалося, що ми вже його добре знаємо, він все одно залишиться унікальною книгою. Брехливість і  те, коли кривда стає нормальною, коли брехня вшиється в правду, це і є одна з тем, яка пронизує цю книгу й  з тим дає змогу сприймати життя, твори мистецтв й самих себе».

«Так само зрозуміти самих себе нам допоможе казка, приказка. Бо який із народів може сказати так діалектично, так неповторно, так анекдотично: «Тату, ідіть косити, а й перепочину, а як Вам не нравиться, то я перепочину, а Ви йдіть косити».

Ще є скоромовка яка, яку я називаю маніфест дівчини строгих моральних засад. Скоромовка, щоб навчитися вимовляти шиплячі:

Ніколи, нікому, нічого,
Ніколи, нікому, ніщо,
А якщо деколи, декому, дещо,
То хіба ж ми не люди, чи що?

Оці «що», «ще»,  вони є питомо українськими, для росіян  вимовити «очі», «дівчина», «що»  не природно».

«Нещодавно у Франції вийшов словник української мови у видавництві, яке видає ці мови світу, які вже не існують або належать до списку мов, які зникають. Отож, українська мова, хоч це жахливо, але вмирає. Й від того кожна книжка, кожна зустріч, кожна розмова, вона або ллє мову на розвиток або вбиває».

«Коли кажуть, що «все равно»» російська чи українська, я кажу, що коли ви так добре знаєте російську, то скажіть, як буде російською «барвінок». Нема слова? Є, звісно. У них росте барвінок, у білорусів росте барвінок. Пам’ятаєте піонерський журнал «Барвінок» на ньому хлопчик-козак в шароварах? Барвінок – символ чоловічої потенції, це знак козака. Барвінок –  той, хто в’ється, жартує до дівчат, у нього є все необхідне, щоб пожартувати з ними. Так от, російською мовою це «могильник», бо він росте на кладовищах. Барвінок – символ козацтва супротиву й могильник – символ смерті, символ кладовищ».

«Російською мовою «ухаживать за девушкой»,  «ухаживать за больным» «ухаживать за столом» це одне слово «ухаживать». В українській мові є три різні слова. У росіян одне, а в нас три й у цьому особливість мови. Бо в нас «залицятися до дівчини», «доглядати хворого», «догоджати столу».

Стати на рушник. Що означає? Одружитися. Але росіяни не знають цього. Вони подумають, це щось на зоні, коли попав у камеру й тобі кидають рушник. Якщо ти піднімеш його, то тебе опустять, а якщо наступиш на нього, то ти король, достойний чоловік. Це пароль. Це код. Ми росіян піддамо тортурам, але вони не знатимуть, що таке стати на рушник.».

«По радіо й телебаченню я чую багато помилок. Мова наша засмічена. Засміченість мови веде до облуди. Веде то того, що ми говоримо не те, що хочемо сказати. «В свою чергу сепаратисти висунули вимогу…» Що значить в свою чергу, хто її встановив, цю чергу?

Ми живемо в полоні висловів. Говориш з другом і зненацька чуєш : «Якщо чесно, то я можу тобі зізнатися…». Чому чесно? Виходить до цього не чесно говорив? Ми користуємося словами як речами й вони ведуть нас на манівці, на манівці, бо оце «якщо чесно» дуже шкідливе слово, бо замість сказати «хотів би наголосити», «мені це дуже важливо» або «я не встиг тобі сказати» –  кажемо «якщо чесно».

«Треба любити своє. А що таке «любити своє»? Треба знати хто такий Валер’ян Підмогильний, Микола Зеров, Майк Йогансен, хто це такі Микола Хвильовий, Віктор Домонтович. Це люди, яких розстріляли совєти, за те, що вони були блискучими, бездоганними письменниками.

Репресіям піддавалися не тільки вони, а, навіть, слова. Ніколи в нас не казали «лампа», а казали «лямпа», але «совки» репресували це слово. «Совки» кажуть «Нова Зеландія» та «Фінляндія». Але ж це однаковий корінь! Тому українці діаспори кажуть «Нова Зеляндія», а нам це смішно. Чому наша мова співоча? Бо це і дзвінкість, і м’якість приголосних. Співоча, бо голосні мусять бути почуті, а отже – виспівані».

«Російська, якщо ви помітите, вона ніби через зуби. Російською можемо говорити крізь зуби майже не відкриваючи рота, бо там інша артикуляція. Добра чи зла, але вона інша. Коли ми намагаємося українською співочою мовою говорити російською  вимовою, то ніби знищуємо саму основу мови.

Коли хтось каже, що йому все одно українська чи російська, то він знищує нашу мову. Втрачаючи мову, ми втрачаємо дуже багато. Ми втрачаємо територію, самоповагу, самоідентифікацію».

Комментарии:

No Comments

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *